П'ятниця, 20.10.2017, 08:59
ЖФК
"Нафтохімік"

Меню сайту

Наше опитування
Як виступить "Нафтохімік" в 2013 році
Всього відповідей: 31

Головна » 2012 » Червень » 11 » Христина Ботюк: "Футбол залишати не збираюсь"
Христина Ботюк: "Футбол залишати не збираюсь"
12:09
Минулого тижня у кар’єрі найкращої футболістки Прикарпаття Христини Ботюк сталася дуже знакова подія – 32-річна нападниця провела свій сотий матч у складі футбольного клубу «Нафтохімік» (Калуш). «ГК» поспілкувався з найгрізнішим бомбардиром команди про стоматчевий футбольний марафон, пригадав часи її виступів у хокеї з м’ячем, а також поцікавився очікуваннями від Євро-2012.

- Насамперед, прийми вітання з нагоди дуже символічного ювілею – 100 матчів у складі калуського «Нафтохіміка». Що для тебе означає таке символічне досягнення?

- Відверто кажучи, я не знала, граючи у Харкові проти «Житлобуду-2» в рамках 4-го туру Вищої ліги України, що вийшла на поле всоте у своїй футбольній кар’єрі. Фактично вже перед кубковою грою проти столичного «Атекса» мене повідомили, що ця гра стане для мене вже сто першою. До речі, виходила на цей поєдинок, незважаючи на травму, а гравці і тренери нашої команди дуже підтримали мене. А гол, забитий у матчі з харків’янками, присвятила усім партнеркам, з якими довелося захищати кольори команди «Нафтохімік» впродовж восьми років. Зрозуміло, що були сльози й емоції, адже вагому частину свого життя я віддала калуському клубу, з яким вдалося перемогти в чемпіонаті України, а також зіграти в Лізі чемпіонів УЄФА. Хотілося б подякувати, насамперед, нашому президентові Сергію Вікторовичу Чмихалову, який дуже багато зробив не лише для нашого клубу, але й особисто для мене.

- Скільки ще плануєш грати на найвищому рівні? Які особисті завдання нині ставиш перед собою?

- Скажу відверто - футбол залишати не збираюсь. Зараз перед нами стоїть завдання перемогти в чемпіонаті України. І наша команда налаштована на такий підсумковий результат. Та проблемою може стати молодість нашого ігрового складу. Саму тому деколи нам бракує впевненості. В цьому плані саме від нас, досвідчених гравців, має йти допомога молоді. Я виступаю за «Нафтохімік» з 2004 року, Христина Пасічник – з 2005-го. Ми обидві граємо за наш клуб з душею і серцем. За цей час ми мали достатньо запрошень до інших клубів, але залишаємось вірними калуській команді і дуже хочемо зараз повторити наш чемпіонський сезон-2007. Гадаю, нам це цілком під силу. Втім, нинішній ігровий сезон, на відміну від першості п’ятирічної давнини, має дуже рівний склад учасників, тому мало не кожного туру можна знайти несподівані результати. Тим почесніше буде перемогти за такої конкуренції.

- Досвідчений прикарпатський фахівець Микола Пристай покликаний до «Нафтохіміка» саме для досягнення найвищих результатів. Як тобі виступати під керівництвом цього відомого наставника?


- Микола Семенович Пристай – це легенда івано-франківського футболу. Скажу відверто, з ним дуже приємно працювати. Разом із тим він потрапив у дуже непросту ситуацію, адже перед ним було поставлено завдання виграти чемпіонат України. Зробити це за рік, звісно ж, дуже важко. До того ж, складно перебудуватись із чоловічого футболу у жіночий. Пригадую, як свого часу щось подібне було з Ігорем Юрченком, який таки привів нас до золотих медалей сезону-2007. Тепер черга за Миколою Пристаєм (посміхається). Цей фахівець дуже відповідально ставиться до своєї роботи і до кожного проведеного поєдинку. Як колись говорив наш президент клубу, потрібно знайти такого тренера, за яким буде крокувати вся без винятку команда, як кажуть, і в вогонь, і в воду. Наш нинішній тренер якраз такий.

- У 2009-10 роках ФК «Нафтохімік» через фінансові проблеми припинив своє існування. Як ти переживала той час і наскільки знаковим було повернення клубу на футбольну карту України?


- Той період і справді був дуже складним, адже в країні панувала нестабільність. Пригадую, як нас зібрав президент клубу і повідомив, що далі утримувати команду нема змоги. Усіх гравців розпустили, більшість почали шукати нові клуби. Не буду приховувати, в нас були запрошення і від українських, і від зарубіжних команд. Але ми відмовилися, адже душею завжди були разом із «Нафтохіміком». Можете лише уявити, яким щасливим був той день, коли команда знову продовжила свій шлях.

- У той час, коли калуський клуб взяв вимушену паузу, ти вирішила спробувати свої сили у футзалі. Як гадаєш, тобі вдалося реалізувати себе у міні-футболі?

- Скажімо так, для мене немає особливої різниці між футболом та футзалом. Хоча виступала у «міні» переважно для підтримки ігрової форми. Так сталося, що я грала в чемпіонаті області у... чоловічій команді «Енергозбут». Було нелегко грати з хлопцями, відбирати м’яч, штовхатися, грати корпусом, але нічого – давала мужикам достойний бій (посміхається). Загалом, це був хороший досвід у моїй кар’єрі, який приніс ще більше загартування мені як гравцю.

- До речі, ти всю свою кар’єру виступаєш під номером 13. Чи означає це, що ти не віриш у забобони?

- Коли мене запросили до «Нафтохіміка», були вільними тільки два номери – 11 та 13. Перший відпав одразу – дві одинички якось не приваблювали. Взяла інший номер і не шкодую. Ці цифри, навпаки, стали для мене щасливими – тут обійшлося без будь-яких забобонів.

- Твій шлях як професійної спортсменки розпочинався з не зовсім популярного на сьогодні виду спорту - хокею на траві. А свого часу франківська «Роксолана» була одним з найкращих клубів країни. Які в тебе спогади про той період?

- Справді, «Роксолана» стала знаковим колективом у моєму житті, адже на той час за наш клуб грали майстри спорту СРСР, які і дали мені дорогу в майбутнє, передали багато досвіду і майстерності. Незважаючи на те, що я була однією з наймолодших у складі, мені знадобилося усього півроку, щоб пробитися до основного складу, з яким ми двічі ставали бронзовими призерами чемпіонатів України і виступали у розіграші Кубка володарів Кубків (дивізіон В). Втім, вистачало і проблем. Найбільша полягала у відсутності нормального ігрового поля для хокею на траві. Ми тренувалися на малих майданчиках, а під час матчів, за туровою системою, виходили на стандартні поля. Саме в таких умовах і доводилося грати. Не буду приховувати, було важко грати без своїх вболівальників: команда була класна, але її ніхто в Івано-Франківську практично не бачив – знали тільки її результати. Втім, брак глядацького досвіду особисто мені сповна компенсувало місто Калуш та шанувальники ФК «Нахтохімік».

- Після яскравого періоду виступів у хокеї на траві ти переключилась на великий футбол. Чому обрала саме цей вид спорту?

- Так склалося, що своє дитинство я провела серед хлопців, які, зрозуміло, марили футболом. Я також не стала винятком. До того ж моїм хресним батьком був відомий футбольний тренер Річард Гуцуляк. Тож я ганяла м’яч з юних літ. Ще під час виступів за «Роксолану» мене запрошували у жіночі футбольні команди. Тож моє подальше майбутнє було фактично вирішене.

- Наскільки мені відомо, твій 12-річний син також грає у футбол. Чи хотіла би ти, щоб і він пов’язав своє життя з цим видом спорту?

- Розпочинав він, як і більшість, із дворового футболу. Але, відверто кажучи, я не дуже хотіла, щоб він був футболістом. Найбільша проблема – це травми... Та він дуже любить цей вид спорту, зараз грає у команді «Металіст-Юніор». Там вже тренер скаже, чи буде з нього футболіст. Але бажання в нього дуже велике, тим більше, має певні задатки від мами (посміхається).

- Насамкінець, актуальне і цілком логічне питання до найкращої футболістки нашого краю: які очікування Христини Ботюк від чемпіонату Європи з футболу-2012?

Знаєте, все своє свідоме життя я вболівала за збірну Бразилії. На жаль, вона не грає на Євро – це зрозуміло, але гра «пентакампіонів» мене захоплювала постійно. Немає сенсу говорити про те, що я усім серцем буду вболівати за Україну. Я вірю в нашу команду і надіюся, що ми вдало зіграємо на домашньому чемпіонаті. У свою чергу ми, цілком можливо, зберемося усім «Нафтохіміком» для перегляду поєдинків за участю підопічних Олега Блохіна і будемо неабияк вболівати. Говорити про фаворитів Євро-2012 не буду, адже не люблю прогнозів. Кожна команда чудово розуміє значимість континентальної першості. Зрозуміло, що є багато сильних збірних. Але з групи Україна, як мінімум, повинна виходити! Головне – зіграти у командний футбол. Тоді все задумане обов’язково здійсниться.

Довідка

Христина БОТЮК
Народилась 8 листопада 1979 року в Івано-Франківську.
Амплуа – нападник, ігровий номер – 13.
У футбол грає з 1984 року, в «Нафтохіміку» - з 2004 року.

Досягнення:
Дворазовий бронзовий призер чемпіонатів України з хокею на траві.
Чемпіон України 2007 року, бронзовий призер чемпіонатів України з футболу 2005, 2006, 2008 і 2011 років. Найкращий бомбардир чемпіонату України 2006 року (25 голів). Майстер спорту України з хокею на траві (команда «Роксолана») і футболу. Кандидат у майстри спорту з футзалу.

Виховує сина, улюблене заняття - перегляд змагань з фігурного катання.


Розмовляв Андрій МЕНІВтижневик "Галицький кореспондент" 
Переглядів: 392 | Додав: Red1684 | Рейтинг: 0.0/0 |
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]
Форма входу

Календар новин
«  Червень 2012  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
252627282930

Пошук

Друзі сайту

Російський жіночий футбол

Статистика

Copyright Igor © 2017Використовуються технології uCoz