Неділя, 22.10.2017, 01:19
ЖФК
"Нафтохімік"

 
Меню сайту

Категорії каталогу
Інтерв'ю [4]

Наше опитування
Як виступить "Нафтохімік" в 2013 році
Всього відповідей: 31

Головна » Статті » Інтерв'ю

Валерій СУШКО: "Досі шкодую, що не зіграв у матчі проти київського "Динамо"

Приводом для інтерв'ю зі спортивним директором жіночого футбольного клубу "Нафтохімік", тренером національної жіночої збірної України Валерієм Сушком стала непересічна подія у житті цього, без сумніву, талановитого передусім футбольного фахівця та менеджера. 9 лютого він святкував свій 60-річний ювілей. І хоча в біографії Валерія Васильовича є чимало цікавих моментів, які не стосуються футболу, однак саме найбільше про цей ігровий вид спорту завжди мимоволі заходить мова з ним при кожній зустрічі.

Поручкавшись з Валерієм Сушком, мою увагу привернув значок ФІФА, що прикрашав його піджак. Тож відразу й виникло запитання: звідкіля він у Вас, Валерію Васильовичу, за які заслуги одержали?
– Це не с якась нагорода, хоча такі значки будь-кому не роздають. Я його отримав як учасник семінару тренерів жіночих футбольних команд, що проводився під егідою ФІФА у Чернігові в 2008 році. Тоді ж мені було вручено відповідний сертифікат про проходження семінару за підписом президента ФІФА Зеппа Блаттера. А загалом у моїй домашній колекції вже с три міжнародні сертифікати. Крім уже згаданого, особливими і пам'ятними для мене є сертифікати, отримані за проходження семінарів під егідою УЄФА у Києві в 2003 році та в норвезькому місті Осло в 2009 році. На останньому ще не висохло чорнило від підпису президента УЄФА француза Мішеля Платіні, а сертифікат, одержаний у 2003 році в Києві, підписаний нині вже почесним президентом УЄФА шведом Леннартом Йоханссоном.

– В Норвегію їздили як тренер національної жіночої збірної Украіни з футболу?
– Так. В Осло на семінар, який проводився з 12 по 15 січня, були запрошені в основному тренери національних жіночих збірних команд різних країн. А те, що там почув на лекціях про розвиток жіночого футболу в Європі, а також особисто побачив, як в Норвегії особлива увага приділяється цьому питанню, справило на мене неабияке враження. Відверто кажучи, я був би щасливим, якби в Україні хоча б приблизно так, як в цій скандинавській країні, жіночі футбольні клуби і національну збірну підтримували різні спонсори, місцеві органи влади і держава загалом.

– Наша національна жіноча збірна з футболу минулого року вперше в своїй історії виборола путівку до фіналу чемпіонату Європи, який у серпні 2009 року проходитиме у Фінляндії Як віддячила за це Федерація футболу Украйни тренерам, гравцям команди?
– Можна сказати, що тільки словом "дякую". Обіцяних премій за вихід у фінал Євро-2009 ніхто не отримав. Особисто мене Федерація футболу України нагородила Почесною грамотою та іменним наручним годинником.

– Запрошення обійняти посаду тренера національної жіночої збірної України отримали від ФФУ?
– Ні. На початку 2007 року до мене зателефонував її новопризначений головний тренер Анатолій Куцев, який раніше працював з молодіжною збірною України. У телефонну слухавку він і висловив свою пропозицію, відмовитися від якої не наважився, хоча був попереджений, що працюватиму тренером на громадських засадах.

– Якщо я правильно зрозумів, то у вашій трудовій книжці запису про роботу на посаді тренера національної жіночої збірної України з футболу не буде?
– Громадська робота в трудовій книжці не фіксується.

– Сьогодні Вас у Калуші всі місцеві футбольні вболівальники знають як спортивного директора жіночого футбольного клубу „Нафтохімік". Ніхто з них, мабуть, не стане заперечувати того, що до вже досягнутих командою вагомих успіхів у національному чемпіонаті та досить вдалого її виступу минулого року в першому кваліфікаційному етапі Кубку УЄФА доклав чимало своїх зусиль Валерій Сушко не лише як менеджер, футбольний функціонер, а й як тренер. Не випадково ж за підсумками 2008 року ви увійшли до десятки кращих тренерів Івано-Франківської області.
– До цього списку я б вніс і Петра Лесіва, і Петра Мельника, бо в досягненні командою певних успіхів у чемпіонаті України та змаганнях європейського рівня є заслуга всього тренерського штабу ФК "Нафтохімік". I не лише його, а й передусім президента клубу, генерального директора ТОВ „Карпатнафтохім" Сергія Чмихалова. Калуські футбольні вболівальники можуть пригадати, в якому скрутному фінансовому стані перебувала команда перед початком чемпіонату України 2008 року. Через це багато провідних гравців "Нафтохіміка" подались до інших клубів, а деякі вирішили більше не грати у футбол. Взагалі існувала невизначеність, чи братиме команда участь в національному чемпіонаті з жіночого футболу. Але завдяки Сергію Вікторовичу це складне питання врешті-решт було вирішено позитивно, однак довелось запросити до складу команди чимало місцевих юних футболісток та гравців, котрі виступали не в основних клубах вищої ліги. Тільки наприкінці фінального етапу чемпіонату України у "Нафтохіміку" з'явились чотири легіонерки. З їхньою допомогою наша команда втретє в своїй історії здобула бронзові медалі національного чемпіонату з жіночого футболу. Щоправда, кілька останніх матчів сезону-2008 вона зіграла вже під керівництвом в.о. головного тренера ФК "Нафтохімік" Володимира Мандрика.
Назавжди залишиться в моїй пам'яті 2007 рік. Тоді жіноча футбольна команда "Нафтохімік", головним тренером якої був Ігор Юрченко, стала переможцем чемпіонату України, а також виборола друге місце на III Всеукраїнських літніх іграх, виступаючи вже під моїм керівництвом за збірну Івано-Франківської області.

– У жіночий футбол Ви прийшли в 2004 році, коли, власне, була створена і дебютувала в чемпіонаті  України  команда "Спартак" (Івано-Франківськ), До цього часу, як відомо, мали справу з чоловічим футболом. Не викреслиш з Вашого життя періоди, коли Ви самі грали у футбол, виступаючи за різні команди, виконували тренерську, керівну роботу в клубах, а також судили футбольні матчі, були асистентом арбітра і т.д. Що з цієї Вашої спортивної кар'єри запам'яталося найбільше?
– Не знаю що й виокремити, адже футболом я почав активно займатися по суті з 10-річного віку. Ще до навчання в Івано-Франківському інституті нафти і газу, де в 1966-1971 рр. опановував спеціальність гірничого інженера, я виступав за калуські юнацькі команди "Хімік" і "Будівельник". У 1965 році, коли дебютував у складі "Хіміка" в матчі проти юнацької команди тисменицького "Авангарду", забив свій перший гол в обласній першості з футболу. Тоді ми здобули перемогу з рахунком 3:1. Того ж таки року, перейшовши до калуського "Будівельника", зіграв свій перший матч за дорослу команду. Тренер Михайло Шанько довірив мені місце в основному складі команди після того, як ми, юнаки, у тренувальному поєдинку обіграли на стадіоні Загір'я дорослий склад "Будівельника" з рахунком 8:5, а я тоді забив п'ять голів.
У 1969-1973 рр. виступав за команди "Карпати" (Брошнів), "Авангард" (Вигода) і вже згадуваний калуський "Хімік". А в 1974-1979 рр., коли працював у цеху з виробництва поліхлорвінілової смоли Калуського хіміко-металургійного комбінату, я став одним з організаторів проведення на стадіоні "Хімік" міжнародного матчу. Тут команда нашого цеху зустрічалася з командою спеціалістів НДР, які в той час на виробництві хлорвінілу займалися монтажем нового обладнання. Подивитися цей поєдинок прийшло дуже багато калушан та працівників КХМК. І ми не засмутили вболівальників – перемогли німецьку команду з рахунком 4:2.
Щодо арбітражу, то я ним почав займатися з 1975 року і залишив цю справу в 1996 році, здобувши кваліфікацію арбітра національної категорії. Звісно, найбільше запам'ятався період, коли як арбітр обслуговував матчі в першій лізі чемпіонату України та був асистентом арбітра у поєдинках команд вищої ліги національного чемпіонату.
Ну а на тренерських і керівних посадах в чоловічих і юнацьких футбольних командах я перебував з 1982 року по 2004 рік, тобто доти, поки не отримав запрошення на посаду начальника жіночої футбольної команди "Спартак" (Івано-Франківськ).

– А чи були у спортивній кар'єрі Валерія Сушка якісь курйози, які завадили збутися його мрії?
– Досі шкодую, що не зіграв у складі калуського "Хіміка" у матчі проти ветеранів київського "Динамо". У 1973 році на останньому тренуванні перед цим поєдинком на стадіоні "Хімік" між мною та одним із старших гравців команди виник конфлікт, внаслідок якого тренер обидвох попросив залишити поле. На другий день, коли перед початком матчу з ветеранами київського "Динамо" (а приїхали до Калуша Сабо, Соснихін, Банніков та інші зірки українського футболу) тренер оголосив спортивний склад "Хіміка", мене в ньому не виявилося. Не випустив він мене на поле і в другому таймі, тому довелося споглядати за поєдинком з лави запасних. Після цього я залишив команду і фактично завершив свою ігрову футбольну кар'єру, повісивши бутси на цвях.

– Вітаючи вас від всього колективу редакції "КН" з ювілейним днем народження, хотілося б побажати вам, Валерію Васильовичу, щоб подібні прикрі випадки більше ніколи не виникали у Вашому подальшому житті Успіхів Вам в усьому, здоров'я і здійснення найзаповітніших мрій!
– Дякую.

Розмову вів Василь Ткачук, тижневик "Калуський Нафтохімік".

Категорія: Інтерв'ю | Додав: Igor (12.02.2009) | Автор: Василь Ткачук
Переглядів: 1675 | Рейтинг: 5.0/2 |

Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]
Форма входу

Пошук

Друзі сайту

Російський жіночий футбол

Статистика

Copyright Igor © 2017Використовуються технології uCoz